Татаро-монгольський наскок

18 Май 2009 | написал lesha


Найсерйознішою зовнішньополітичною проблемою князя Данила були монголо-татари, які почали йти на Україну. Цей татарський похід був відгуком сильного руху в Азії, який був викликаний Чінгіз-ханом Монголії Темучином на початку XIII ст. Він, поступово підкорюючи собі всі сусідні країни, опанував усе східне і південне узбережжя Каспійського моря. В погоні за султаном Ховерезма (Хіви) Магометом Темучин вислав корпус свого війська під керівництвом Джебе й Субутая. Вони вигнали Магомета на один з островів Каспійського моря, де він і помер. Проте Субутай пішов далі й, опанувавши Персію та Грузію, вийшов на північний Кавказ. На відсіч ним виступили яси, косоги й половці. Одолавши перших двох, вони у 1222 р. кинулися на половців. Половецький хан Котян утік до свого зятя Мстислава Удатного, який сидів на той час у Галичу. З ініціативи Мстислава у Києві відбувся сейм українських князів. Зібралися тут Мстислав Романович, великий князь Київський (з роду Смоленських Мономаховичів), Мстислав Удатний галицький і Мстислав Всеволодич Чернігівський. Також присутніми були й Данило Романович, Михайло Всеволодич та й половецькі хани. На сеймі було вирішено допомогти половцям.
Тим часом татари зимували в 1222-1223 рр. в наших степах й зробили диверсію на Крим. Навесні 1223 р. зібралося військо: кияне, чернігівці, волиняне, галичане й смольняне, які пішли на татар. Данило Роианович йшов у авангарді й погромив перші татарські чати. Військо просувалось далі й зустріло головні ворожі сили над річкою Калкою (теперішній Калміус). 31 травня 1223 року відбувся бій. Проте серед князів не було єдиного командування й єдиного плану, а тому це зіграло відповідну роль. Половці не витримали натиску монголів й кинулись тікати, вносячи таким чином паніку в усі інші українські полки. Княжі дружини й земські полки були розгромлені. Кияне разом із своїм князем Мстиславом Романовичем три дні оборонялись в своєму таборі, але скоро були змушені капітулювати. Цілий ряд князів князів потрапило в полон й було замордовано татарами. Всі кинулись тікати до Дніпра. Багато загинуло в погоні. Врятувалась лише та невелика частина, якій вдалося переправитись чурез Дніпро. В цій битві загинуло 9/10 всього війська, а за літописом його чисельність була біля 100000 чоловік. Данило Романович врятувався, хоч і був поранений. Проте татари не розвинули свого успіху, повернули назад і зникли в степах.
Хоч через наскок татар і було нанесено великі збитки, проте князі дуже скоро оправились, але так і не зробили з цього ніяких висновків і знову поринули в боротьбу між собою. Зокрема знову почали змагатися за Галич Данило з Ростиславом, якого підтримував Михайло Чернігівський.
Проте, як згодом виявилось попередній наскок татар був лише прелюдією. В 1237 р. татари з’явилися вже в більшій кількості під проводом хана Бату, або Батия. Зруйнувавши протягом 1237-1238 років Великорусь, татари навесні 1239 року з’явились на Україні. Вони взяли й зруйнували Переяслав, потім Чернігів, спустошили ціле Лівобережжя, а в кінці 1239 р. переправились через Дніпро й облягли Київ, в якому на той час знаходився намісник Данила-Галицького тисяцький Дмитро. Після геройської оборони Київ було взято й зруйновано.
У 1241 р. вони пройшли Галичиною та Волинню, хоч і не завдали тут таких нищівних руйнувань, як в інших руських князівствах. Потім рушили на Польщу й Угорщину, і тільки на Шлеську під Лігніцем зупинили їх заковані в залізо чеські й німецькі лицарі. Влітку 1242 р. Батий почав повертатися, знову пройшов всю Україну й зупинився аж над Волгою. Тут він заложив свою резиденцію й розіслав звідси своїх послів, вимагаючи у князів зруйнованої Великоросії й Укрвїни визнання себе за верховного правителя.
Успіхи династії Романовичів привернули увагу монголо-татар. Незабаром після перемоги під Яросла.вом Данило отримує грізний наказ з'явитися до ханського двору. Щоб не накликати на себе гнів лихих завойовників, він не мав нічого кращого, як підкоритися. До певної міри здійснена князем Данилом у 1246 р. подорож до міста Сарай - Батиєвої столиці на Волзі — була вдалою. Його добре прийняли і, що найважливіше, випустили живим. Але ціною цього стало визнання зверхності монголо-татар. Сам Батий недооцінив цей принизливий факт. Вручаючи Данилові кубок кислого кумису, улюбленого напою у монголо-татар, він запропонував звикати до нього, бо «тепер ти один з нас». Проте, на відміну від північно-східних князівств, розташованих у близькому сусідстві з монголо-татарами й більш залежних від їхнього прямого диктату, Галичині й Волині щастило уникати такого пильного нагляду, їхній головний обов'язок перед новими сюзеренами зводився до надання допоміжних загонів під час монголо-татарських нападів на Польщу й Литву. Спочатку вплив монголо-татар у Галичині та Волині був настільки слабким, що князь Данило міг проводити досить незалежну зовнішню політику, відкрито спрямовану на те, щоб позбутися монгольського панування.




Метки: История других стран

Вы читаете » "Татаро-монгольський наскок"

Статьи по теме:

Римская прозаическая литература
ЭКОНОМИЧЕСКОЕ СОДЕРЖАНИЕ «ХОЛОДНОЙ ВОЙНЫ»
Позднее средневековье (развитой феодализм)
ЗА И ПРОТИВ СМЕРТНОЙ КАЗНИ
Вторая половина 70-х: курс на укрепление союза
Архивы ↓

Rambler's Top100