Піднесення Галичини

Разом із занепадом Києва утворився новий центр на землях західної України, у Галичині. Галицька земля відокремилася ще в кінці 11 століття. Нею правила династія Ростислава Володимировича, Ярославового онука. Якщо Галичина на своїх західних та північних кордонах мусила боротися з агресивними мадярами та поляками, то єдиними чужоземними сусідами Волині були литовські племена на півночі. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу. Волинь і особливо Галичина були густо заселеними, а їхні міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовища солі — товару, від якого залежала вся Русь.
У 980—990 рр. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину й Волинь і приєднав їх до своїх володінь. На Волині він заснував місто Володимир, що згодом стало величною столицею цих земель. У Галичині політичний центр князівства перемістився з Перемишля до міста Галича біля карпатських соляних копалень. Київським князям удалося закріпити ці землі за своїм наступником, оскільки вони належали до їхніх особистих володінь. Тому першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від Володимира Мономаха.



У Володимира було три сини: Рюрик, Володарь і Василько, які поділили Галичину між собою. Проте скоро Рюрик помер, і фактично князями залишилися Володарь, що мав столицю в Перемишлі, і Василько в Теребовлі. З відокремленням Галичини не могли примиритися князі сусідньої Волині, піддержувані великим князем Київським Святополком. Почалася завзята боротьба, одним з трагічних епізодів якої було осліплення Василька. Проте Володарю та Васильку вдалося відбитися від Святополка, погромивши його на Рожнім полі (на Галицько-Волинськім пограниччі) і його союзників-угрів під Перемишлем 1099р. Василько й Володарь померли майже одночасно, і за якийсь час майже вся Галичина опинилася в руках Володаревого сина, талановитого Володимирка (1123 – 1153). Він переніс свою столицю до Галича, а своєму небожу Івану в уділ Звенигород. Коли ж Іван (прозваний Берладником) почав інтригувати проти нього за допомогою бояр, він вигнав його зі Звенигорода і почав панувати в Галичині єдиновласно.
Протягом свого правління йому вдалося підкорити собі всі Галицькі землі й доволі твердо зберігати свою владу, незважаючи на небезпечне сусідство з Угорщиною й Польщею, котрі зазіхали на Галицькі землі й ворогували з київськими князями. В боротьбі проти угорського короля Гейзи Володимирко спирався на союз з імператором візантійським Мануїлом Комнентом (сестра Володимирка була за грецьким царевичем), а супроти київського великого князя Ізяслава II Мстиславича – на союз з його ворогом, суздальським князем Юрієм Довгоруким, скріплений шлюбом Володимиркового сина Ярослава з дочкою Юрія. Так сталося, що Володимирку вдалося захопити Ізяславові землі на Волині – так звану Погоринську волость, у відповідь на що князь пішов на нього разом із королем Гейзою. Підкупивши Гейзу, який вплинув на Ізяслава щоб той відступив у випадку, якщо Володимирко заприсягне на хресті святого Стефана, привезеному з собою уграми, що поверне загарбані землі князю. Проте Володимирко не дотримався своєї присяги й того ж дня помер (1153).





Метки: История других стран

Статьи по теме:

Принятие Руководящих принципов японо-американского сотрудничества в области обороны
Галицько-Волинське князівство за часів Данила та Василька
Римский император - Август, Гай Юлий Цезарь Октавиан
Второй период пребывания Неемии в Иерусалиме
Перемены в духовной сфере, произошедшие среди изгнанников в Вавилоне