Останні роки Галицько-Волинського князівства

Протягом 100 років після смерті Данила на Волині та Галичині не відбулося особливо помітних змін. Василько став старшим у своєму роді й керував всією державою до своєї смерті у 1270 р. в Володимирі на Волині. Установлений князями Данилом і Васильком стереотип правління — з енергійним і діяльним князем у Галичині й пасивнішим на Волині—до певної міри наслідувався їхніми синами, відповідно Левом (1264—1301) та Володимиром (1270—1289). Честолюбний і невгамовний Лев був постійно втягнутий у політичні конфлікти. Коли в Угорщині помер останній із династії Арпадів, він захопив Закарпатську Русь, заклавши підвалини для майбутніх претензій України на західні схили Карпат. Активно діяв Лев у Польщі, що поринула в міжусобні війни; він навіть домагався польського трону в Кракові. Незважаючи на агресивну політику Лева, наприкінці XIII — на початку XIV ст. Галичина й Волинь переживали період відносного спокою, оскільки їхні західні сусіди були тимчасово ослаблені.
Князь Володимир Волинський виявився протилежністю свого галицького кузена, й у взаєминах між ними нерідко виникала напруженість. Не бажаючи брати участь у війнах і дипломатичній діяльності, він зосередився на таких мирних справах, як будівництво міст, замків та церков. За Галицько-Волинським літописом, він був «великим книжником і філософом» і проводив найбільше часу за читанням і переписуванням книжок та рукописів. Смерть Володимира у 1289 р. засмутила не лише його підданих, а й сучасних істориків, бо, очевидно, з нею був пов'язаний раптовий кінець Галицько-Волинського літопису того ж таки року. Внаслідок цього лишилася велика прогалина в історії західних князівств, що охоплює проміжок від 1289 до 1340 р. Все, що нині відомо про події в Галичині й на Волині в останній період їхнього незалежного існування, зводиться до кількох випадкових історичних фрагментів.



Після смерті Лева в Галичині й на Волині князював його син Юрій. Про його правління майже нічого не відомо, окрім деяких епізодичних згадувань про нього як про гарного правителя. Також про його популярність свідчить і його титул “короля Русі”. Двома останніми представниками династії Романовичів були сини Юрія Андрій і Лев, котрі разом правили в Галицько-Волинському князівстві. Занепокоєні зростанням могутності Литви, вони вступили в союз із лицарями Тевтонського ордену. Відносно монголо-татар князі проводили незалежну, навіть ворожу політику; існують також підстави вважати, що вони загинули в боротьбі з монголо-татарами.
Коли в 1323 р. помер останній князь місцевої династії, знать обох князівств обрала на стіл польського кузена Романовичів — Болеслава Мазовецького. Змінивши ім'я на Юрій і прийнявши православ'я, новий правитель узявся за продовження політики попередників. Попри своє польське походження він відвойовував землі, раніше захоплені поляками, а також відновив союз із тевтонцями проти литовців. У внутрішній політиці Юрій-Болеслав продовжував підтримувати міста й намагався розширити свою владу. Такий курс, імовірно, призвів до сутички з боярами, які й отруїли його у 1340 р. нібито за намагання ввести католицизм і потурання чужоземцям Так власна знать позбавила Галичину й Волинь останнього князя.
Певний час протягом 1340-1385 років галицькі бояри за допомогою татар втримували владу в своїх руках. Волинь захопив литовський князь Любарт Гедимінович, брат великого князя Ольгерда. Казимир Великий у 1349 році порозумівся з татарами й забрав собі Галичину. Проте певний час Галичина перебувала під владою угорського короля Людовика, що був після смерті Казимира й польським королем. В 1387 році за його дочки Ядвиги Галичина була остатаочно приєднана да польської корони.





Метки: История других стран

Статьи по теме:

Первинна організація українського козацтва та заснування Запорізької Січі ,її внутрішній устрій
Римская религия
Социально-экономический и политический строй Вавилонии
НАСЛЕДИЕ ДРЕВНИХ КЕЛЬТОВ
Как было устроено общество в Древней Индии