Об’єднання Галицької і Волинської земель: правління Романа Мстиславича
Хоч піднесення Галичини переконливо свідчило про зростаюче значення окраїн, її союз із Волинню обіцяв принести ще вагоміші, навіть епохальні наслідки для всієї Східної Європи. Людиною, що здійснила таке об'єднання, був волинський князь Роман Мстиславич (1173—1205). Із самої юності він поринув у політичну боротьбу. В 1168 р., коли його батько, волинський князь Мстислав, змагався із суздальським князем Андрієм Боголюбським за київський стіл на півдні, Роман був запрошений князювати у Новгороді, щоб захистити місто від агресивних зазіхань Суздалі на півночі. У 1173 р., після смерті батька, Роман сів на волинський стіл, відновивши розпорошені й занедбані маєтки свого роду. В 1188 р. галицькі бояри запросили його князювати, але зробити це йому перешкодили суперники й вороже настроєні боярські угруповання. Лише у 1199 р. Він зміг повернутися в Галичину та об'єднати її з Волинню, створивши на політичній карті Східної Європи нову величну державу на чолі з енергійним, діяльним і талановитим князем.
Син польської княжни, дочки Болеслава Кривоустого, Роман в молодому віці довго жив у Польщі й Рімеччині, що допомогло йому краще розуміти політику середньої Європи. Його батько Мстислав, який був в 1167-1169 рр. Князем київським, посадив Романа князем в Новгороді у 1168 р. По смерті батька Роман повернувся на Україну й став княжити Волинню у Володимирі. Після об’єднання під своєю владою Галичини і Волині він приборкав бояр, переміг свого тестя київського князя Рюрика й посадив там, як намісника, свого далекого родича, князя Інгвара Луцького, після чого пішов на половців і погромив їх кочовища. Але як тільки Роман повернувся до Галичини, Рюрик за допомогою Чернігівських князів і половців захопив Київ й спустошив його. Проте Роман вигнав його знову й постриг у ченці. Тепер Київ остаточно втратив своє політичне значення і потрапив під залежність Галицько-Волинського князя. Відтак під владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське.
У внутрішній політиці Роман зосередив увагу на зміцненні княжої влади, тобто ослабленні бояр, багато з яких він відправив у заслання чи стратив. Його улюбленим прислів'ям було «Не вбивши бджіл, не поласуєш медом». Як і в інших країнах Європи, союзниками князя в боротьбі з олігархією виступали міщани та дрібні бояри. У зовнішній політиці Роман підтримував дружні стосунки з Візантією, Угорщиною та з папою Інокентієм III. В літературі інує навіть такий переказ, ніби папа пропонував Романові королівську корону, якщо він прийме латинство, проте ця пропозиція була відкинутою. На кінець свого життя Роман втрутився в боротьбу між Вельфами та Гогенштауфами, ставши на стороні останніх. Прагнучи допомогти королю Філіпу Швабському, він пішов війною на сюзника Вельфів – польського корля Лешка і в бою під Завихостом в літку 1205 р. загинув.
Метки: История других стран
Шумеро-Аккадское при III династии Ура
Иерусалим в эллинистическую эпоху
Зміцнення Галичини після нападу
Первинна організація українського козацтва та заснування Запорізької Січі ,її внутрішній устрій
Син польської княжни, дочки Болеслава Кривоустого, Роман в молодому віці довго жив у Польщі й Рімеччині, що допомогло йому краще розуміти політику середньої Європи. Його батько Мстислав, який був в 1167-1169 рр. Князем київським, посадив Романа князем в Новгороді у 1168 р. По смерті батька Роман повернувся на Україну й став княжити Волинню у Володимирі. Після об’єднання під своєю владою Галичини і Волині він приборкав бояр, переміг свого тестя київського князя Рюрика й посадив там, як намісника, свого далекого родича, князя Інгвара Луцького, після чого пішов на половців і погромив їх кочовища. Але як тільки Роман повернувся до Галичини, Рюрик за допомогою Чернігівських князів і половців захопив Київ й спустошив його. Проте Роман вигнав його знову й постриг у ченці. Тепер Київ остаточно втратив своє політичне значення і потрапив під залежність Галицько-Волинського князя. Відтак під владу одного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське.
У внутрішній політиці Роман зосередив увагу на зміцненні княжої влади, тобто ослабленні бояр, багато з яких він відправив у заслання чи стратив. Його улюбленим прислів'ям було «Не вбивши бджіл, не поласуєш медом». Як і в інших країнах Європи, союзниками князя в боротьбі з олігархією виступали міщани та дрібні бояри. У зовнішній політиці Роман підтримував дружні стосунки з Візантією, Угорщиною та з папою Інокентієм III. В літературі інує навіть такий переказ, ніби папа пропонував Романові королівську корону, якщо він прийме латинство, проте ця пропозиція була відкинутою. На кінець свого життя Роман втрутився в боротьбу між Вельфами та Гогенштауфами, ставши на стороні останніх. Прагнучи допомогти королю Філіпу Швабському, він пішов війною на сюзника Вельфів – польського корля Лешка і в бою під Завихостом в літку 1205 р. загинув.
Метки: История других стран
Вы читаете » "Об’єднання Галицької і Волинської земель: правління Романа Мстиславича"
Статьи по теме:
Зруйнування Запорізької СічіШумеро-Аккадское при III династии Ура
Иерусалим в эллинистическую эпоху
Зміцнення Галичини після нападу
Первинна організація українського козацтва та заснування Запорізької Січі ,її внутрішній устрій
